"Будинок "Слово". Про що фільм
Фільм "Будинок "Слово". Що правда, а що вигадка
Автор фото, кадр з фільму Будинок Слово
4 годин(и) тому
Фільм "Будинок Слово" – це історія про письменників та поетів "Розстріляного відродження". У 20-х роках XX століття за наказом Сталіна у Харкові збудували будинок, який згодом отримав назву "Будинок Слово". Тут під одним дахом зібрали найкращих представників української літератури, аби змусити працювати на благо радянської системи. Більшість з них ця система потім вбила.
Герої фільму "Будинок Слово" пишуть романи, їдять ікру, кохаються, шпигують і зникають безвісти.
Що з цього відбулося насправді, а що ні, з’ясовувала BBC Україна.
Увага - спойлери!
Курбас, Хвильовий – Розстріляне відродження
Режисер та співавтор сценарію фільму Тарас Томенко розпочав роботу над фільмом понад десять років тому.
"Тоді ще був Янукович. Ми працювали у стіл, писали сценарій. Не було ніякої надії це зробити. Жоден з продюсерів не хотів братися за цю тему, це було немодно, нецікаво. Нікому не був потрібен Тичина, Сосюра. Це була наша реальність. Ми вирішили її змінити. Для цього було потрібно десять років часу", - говорить режисер на прем’єрі фільму.
Автори кіно занурилися в архіви, співпрацювали з літературними музеями, істориками і зробили спочатку документальний фільм про "Будинок Слово". Тому більшість подій вже ігрового фільму відтворені точно, а майже всі герої – реальні.
Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Володимир Сосюра, Михайль Семенко, Майк Йогансен, Павло Тичина, Михайло Яловий, Григорій Епік – це далеко не повний список поетів, письменників і драматургів, які насправді жили і творили у "Будинку Слово" і яких ми бачимо у фільмі.
Фільм "Будинок Слово" розповідає реальну історію, як комуністичний рай перетворюється на комуністичне пекло.
Автор фото, кадр з фільму Будинок Слово
Мешканців сорока із шістдесяти шістьох квартир репресували – закатували, розстріляли, відправили у заслання. Як і у стрічці їх по одному забирали прямо з будинку. Переважно вночі. Обшуки, побиття, чорна машина, яка чекає у дворі. Драматурга Леся Курбаса звідти відправили у Сандармох, де у 1937-му розстріляли.
Михайля Семенка з Харкова забрали до Києва, де розстріляли у Жовтневому палаці.
Читайте також:
Чи існував Акімов?
У Будинку Слова справді була атмосфера терору і страху. Письменників підслуховували і на них доносили свої ж – колеги, дружини, працівники. І прослуховували їх теж. Є докази про мікрофони у лампах, у стінах, які знаходили під час ремонту, розповідає ВВС Україна Любов Якимчук, співавторка сценарію.
Однак, агента спецслужб, сексота (секретного співробітника) Володимира Акімова, як і його потаємної кімнати для прослуховувань, не існувало, говорить Якимчук.
Автор фото, кадр з фільму Будинок Слово
"Акімов - вигаданий герой, який є уособленням тих письменників, які справді доносили на своїх і працювали на систему", - розповідає сценаристка. Автори фільму знайшли кримінальні справи, заведені на письменників Семенка та Йогансена, де під псевдонімами вказані інформатори, які на них донесли. Вони жили у Будинку Слова.
"Акімов був створений для того, щоб рухати цей сюжет, він є антигероєм, щоб ця історія працювала", - розповідає Любов Якимчук. Як не існувало насправді служниці Галі та історії довкола неї.
Водночас працівник НКВД на прізвище Мерер, якого зіграв Юрій Одинокий – реальна людина. Автори стрічки взяли його зі справи поета Михайля Семенка. Мерер був одним з тих, хто його допитував.
Цитати, конфлікти, романи у фільмі "Будинок "Слово"
Розмови письменників, їхні історії дружби і конфліктів, наприклад, суперечка Хвильового і Семенка – все це було насправді. Багато діалогів і монологів, віршів у фільмі ретельно відтворені за спогадами і цитатами з документів, розповідає Якимчук.
В’ячеслав Довженко і Геннадій Попенко говорять справжніми словами своїх героїв - Миколи Хвильового і Михайля Семенка.
Автор фото, Будинок Слово
"Це все, звісно, адаптоване під розмовну мову, але там є справжні цитати. Є навіть великі цитати Хвильового, коли вони з Любченком їдуть до села шукати правди про Голодомор і він там говорить фразу "Геть від Москви". Це все так і було", - розповідає співавторка сценарію.
І роман між поетесою Раїсою Троянкер та Володимиром Сосюрою теж був. Як і скандали з дружиною Сосюри. Коли Троянкер було 16, вона втекла з дому з Умані, з дресувальницею тигрів. Працювала в цирку. Саме тому в еротичній сцені у фільмі вона з’являється з батогом.
Троянкер справді писала еротичні вірші:
В траві заплутались, розвіялися коси,
В гарячці тіло й голова.
Зім’ята сукня. На обличчі – мука.
Червоні плями в лентах комбіне…
І пада вечір у безодню круком,
І кличе вечір впасти і мене.
Однак, вона ніколи не мала квартири у цьому будинку. Але приходила в гості до письменників і жила з кимось з них.
"Є різні спогади про те, що вона там майже з усіма переспала. Вона писала цікаві авангардистські вірші. І справді поїхала з Харкова, коли почався цей терор", - розповідає Якимчук.
Багато письменників тоді поїхали з міста, намагаючись загубитись у провінції, щоб їх не заарештували.
Хвильовий співав той самий романс
Микола Хвильовий насправді їздив у село дізнатися правду про Голодомор. І, за спогадами сучасників, спалив свій останній роман. Незадовго до цього заарештували його друга, письменника Михайла Ялового.
А потім, 13 травня, у дату, яку дуже любив, Хвильовий застрелився у своїй квартирі у "Будинку "Слово". У сусідній кімнаті були його друзі. Він кинув їм фразу: "Зараз я вам покажу, як романи треба писати і яким має бути письменник в радянську епоху". І вийшов. Пролунав постріл.
Автор фото, кадр з фільму Будинок Слово
Цю сцену автори фільму відтворили за спогадами чотирьох людей. Павільйони для зйомок будували за знайденими схемами зі справжнього "Будинку "Слово". Зокрема, були точно відтворені інтер’єри квартири Хвильового, де відбувалося багато подій.
"Ми знаємо, як це було від тих, хто це бачив з вікна, як це було з вулиці чути, як було всередині", - говорить Любов Якимчук.
Як і у фільмі Хвильовий перед смертю співав для друзів романс на семиструнній гітарі.
"Він показав, що радянський письменник має бути мертвим. Тому що все те, що влада хотіла зробити з письменниками, це не було свободою слова. Хвильового вважали основним прозаїком тієї епохи. Якщо першим поетом називали Тичину, то Хвильовий був тим потужним письменником, на якого всі орієнтувалися і дехто намагався писати, як він", - розповідає сценаристка.
За її словами, немає свідчень, що хтось з НКВД справді називав Хвильового генієм, який був їм потрібен живим, але є інформація, що письменника цінували. Його кримінальну справу вели окремою книжкою.
Сосюра, Тичина. Ті, хто залишились
"Сюжет – вигаданий, але все, що стосується персонажів, біографічних даних у фільмі, це дуже вивірена історія", - говорить Олег Щербина, продюсер фільму.
За його словами, у фільмі герої мають ті ж характери і зовнішньо схожі на літераторів.
Сосюра справді був боязким, як він писав у вірші: "Такий я ніжний, такий тривожний". Таким його і зобразили.
Автор фото, кадр з фільму Будинок Слово
"Ті, хто будуть дивитися фільм, побачить літераторів і поетів практично такими, як вони виглядали і діяли насправді", - говорить продюсер.
Наприкінці фільму Павло Тичина декламує один зі своїх віршів - “Партія веде”. Він написав низку правильних, партійно витриманих книжок і пристосувався до вимог радянської влади. Навіть очолив згодом інститут літератури, міністерство освіти.
Він один з небагатьох у "Будинку "Слово", хто залишився живий. Решта загинули.
Читайте також:
Фільм "Будинок "Слово" актуальний, як ніколи
Режисер Тарас Томенко згадує, як у 2018 році знімали сцену з репетицією газової атаки і сиреною тривоги. Тоді на знімальному майданчику ніхто не знав, як вона звучить, говорить режисер. Зараз цей звук став частиною життя в Україні.
Автор фото, кадр з фільму Будинок Слово
Фільм про "Розстріляне відродження" нині актуальний, як ніколи, говорять творці стрічки. Володимир Вакуленко, Вікторія Амеліна, Максим Кривцов – українські письменники, поети знову гинуть через росіян.
"Після повномасштабного вторгнення є величезний запит на інформацію про покоління 20-х, про розстріляне відродження, - говорить Якимчук і додає – Можливо, хтось у фільмі вперше почує ці імена літераторів. Я сподіваюсь, що поширення інформації про це покоління будуть продовжуватися. Сподіваюсь, що після фільму люди захочуть прочитати когось з цих авторів".
