Чому «мирний план» радників Трампа не спрацює

Фото: x.com/UNIFIL

Миротворці ООН з різних контингентів розчищають завали на місці бомбардування на півдні Лівану, 5 листопада 2024 року.

Які на Україну — зрозуміло: без західної підтримки лінія через кілька років може бути по Дніпру не лише поблизу Херсона. Так і станемо більш зговірливими.

А на РФ? Якщо злетять «невідомі» літаки й завдадуть удару: випустять за 40 км чавун з крилами і точністю аж ніяк не як у JDAM? 

Влучать вони, наприклад, по європейському контингенту, який пропонують завести на лінію розмежування радники Трампа, чи пункту пропуску на демілітаризованій зоні? Санкції запровадите й порвете економіку РФ, як ганчірку? Чи будете заклопотані? 

Але оскільки російська агресія — це проблема Європи, то на демілітаризованій зоні мають стати європейські контингенти, виконуючи американський мирний план, але без американських грошей. 

Гарний план, надійний, як швейцарський годинник. Усі люблять виконувати чужі мирні ініціативи коштом свого бюджету.

США ж обмежаться постачанням озброєння, яке має в перспективі стримати нову агресію Путіна.

Нині це річне виробництво ракет-перехоплювачів до Patriot; гармат М777 в Україну поставлено більше, ніж виробила п’ята економіка світу, Індія, і маємо план 120+ обіцяних літаків, з яких кілька десятків уже в країні чи в процесі активного постачання.

І як успіхи у стримуванні агресії? 

Так, авіація НАТО як організована сила, з літаками AWACS, з цілевказанням зі супутників, з передовими авіаційними навідниками й добре навченими штабними офіцерами на полі бою не з'явилася, але найближчими місяцями в Україні такої й не збудувати.

Тобто США доведеться інвестувати десятки мільярдів у виробництво озброєння і ще десятки мільярдів у його освоєння й технічне обслуговування: у двигуни, стволи, запасні частини, засоби доставки. А гарантій, що нового нападу не станеться, так і не буде. 

При цьому, звичайно ж, просто озброєнням справа не обмежиться — потрібна фінансова підтримка економіки. 

Ну, щоб люди, які звикли до бойових виплат у Силах оборони України, які зазнаватимуть втрат на мінах, в аваріях, від снайперського й артилерійського вогню (артилерійський вогонь досі актуальний і в Кашмірі, і на Корейському півострові), отримували ринкову зарплату; щоб сапери, які десятиліттями розміновуватимуть, отримували ринкову зарплату.

А інакше не вдасться стримувати Путіна від вторгнення: техніка і зброя не воюють — воюють люди. Люди за кілька середніх зарплат не сидітимуть на ДМЗ, підуть у будівництво і сферу послуг на тлі відновного зростання.

Плюс, природно, відновлення, гуманітарне розмінування, енергетика, побиті порти — трильйон, який озвучували економісти (голова Європейського інвестиційного банку) та два покоління життя, про які говорив Шольц. Теж лише Європа? Це фантастика. 

Загалом, мирного плану Трамп станом на сьогодні не має — він мав план виграти вибори, обіцяючи, що американські платники податків перестануть платити за проблему на іншому кінці світу. Як розвиватимуться події — покаже час. Що буде робити далі Трамп — наразі невідомо. 

Але і двадцять років мораторію на вступ до НАТО, і будь-які інші паперові зобов'язання як умиротворення Москви — погані помічники. Жодні папери на рівні країн не працюють.

СРСР мав Пакт про ненапад з Японією — японці досі не визнають Курилів, мав пакт з Німеччиною. І як успіхи — допомогло?

Але треба пам'ятати, що США завжди мають аварійну опцію — самоізоляція.

Сховатися за завісою з 11 авіаносців і 68 атомних підводних човнів.

Туреччина хоче зону безпеки в Сирії — та не питання, хай спробують: біженці й економічні проблеми дістануться теж їм. 

Лінія в Україні встановиться по річці Збруч (це наразі нереально, але як термінальний аргумент) — отже, піде допомога Польщі та Румунії.

Усе це торкнеться самих США дуже нескоро. Москва посилиться і за десяток років відбудує свої тисячі спалених танків? Через десять років у США на озброєнні буде п'яте покоління літаків і лазери. А до того нехай РФ вступає в гонку озброєнь з Європою, озброєння все одно Європа купуватиме і братиме в кредит у США, а Москва не дотягнеться до Америки, нічим.

І Китаю ще нескоро буде чим, побудова авіаносних ударних груп — це процеси на десятиріччя. 

Це не адвокація диявола — це аргументи прихильників ізоляції, треба вчитися бачити ситуацію очима донорів, це корисно.

Поки що адміністрація Байдена готує прискорену передачу залишку коштів за двома програмами — 4,3 мільярда доларів для постачання з наявності зі складів у США та 2,1 мільярда доларів як фонди USAI, на виробництво озброєння, техніки та послуг (доставка, обслуговування, супутниковий час).

Скасувати, до речі, її непросто — закон про додаткові асигнування ухвалив Конгрес. Так свого часу Байденові довелося зводити стіну на кордоні з Мексикою, хоча він був проти цього процесу. Тож до зими ми забезпечені. 

Там, є шанс, на стіл ляжуть теки радників з безпеки й аргументи тих, хто вважає, що РФ досі супротивник США, який намагається переграти результати Холодної війни шантажем, і ядерні арсенали країн досі націлені один на інший, і супутники моніторять стартові столи й шахти. Вони суперники і ймовірні супротивники, а ніякі не конкуренти.

Такі люди в Республіканській партії є. 

Немає жодного іншого варіанта запобігти нарощенню агресії, окрім як підняти ціну агресії. 

Є приклад, коли країни дуже сильно різняться населенням, чисельністю армії, ВВП, проте стабільні — це Пакистан й Індія. Пакистан програв дві війни, втратив Бангладеш — і щойно через партнерство зі США та із Саудівською Аравією, через експерименти зі зброєю масового знищення, через побудову сильного флоту й авіації перевів ситуацію в поточну, коли поразка Карачі буде коштувати Делі захмарно.

Інші приклади — це військові союзи і блоки. Ще рецептів на сьогодні немає.