Покровськ: страх і надія за декілька кілометрів від фронту
1 Грудневий ранок, разом із колегою їдемо з Краматорська в Покровськ. У 2022-2023 роках під час відряджень на схід ми жили у Покровську, мікрорайон «Шахтарський». І ти памʼятаєш це місто, яке було глибоким тилом, тут працювали кавʼярні, ресторани, торговельні центри, а тепер спостерігаєш, як воно повільно помирає. Із 2022 року на сході ти бачив багато міст, в які прийшла війна, і як кожне з них помирало. Одні міста помирають швидко, зникаючи зі стрічок новин, інші помирають довго, чіпляючись за життя до останнього…Сіверськодонецьк, Лисичанськ, Соледар, Бахмут, Часів Яр, Вугледар, Селидове, Курахове …і села, назви яких говорять лише військовим і воєнним журналістам. Тепер у цьому списку й Покровськ
2 Комендантська година в місті триває з 15:00 до 11:00 наступного дня. На годиннику близько 11-ї. Ми залишаємо авто біля Соборного скверу, беремо з собою аптечки і йдемо містом. На вулиці – поодинокі перехожі. На тлі чути артканонаду за містом з боку Мирнограда і села Шевченко, з цих напрямів наступає російська армія. Шанси загинути в місті від КАБу чи FPV-дрона немалі, десь між ними – звичайний артилерійський обстріл
3 У соборі починає бити дзвін, закликаючи вірян на службу, він на якийсь час заглушує звуки вибухів. Лякаючи стаю голубів, яка здіймається на хвилину в повітря і знову сідає на стару «хрущовку», вікна якої забиті листами з ДСП від попередніх прильотів
4 Йдемо до ряду магазинчиків з надією випити кави, вже 11-та година. Частина магазинчиків зачинена, здається, назавжди, інші відкриваються. В одному із них працює Світлана Ярославівна. Це невеличка крамниця, де можна купити цукерки, молоко, ковбасу. Жінка готує нам каву, ми розмовляємо про життя на війні. «Це мій бізнес, я тут працюю. Коли тихо, дуже нервую. Бо ніби здають нас. А хочеться, щоб не здавали. Не знаю, тут настрої різні ходять. Тому що дуже швидко Новогродівку здали, дуже швидко Селидове здали. Хоча там і укріплення були. Я – звичайно, не військова, але хотілося б, щоб не здавали. Ще постачальники їздять щодня, субота й неділя вихідний. Ще й тортики возять, і цукерочки возять, і ковбаску, і молочко. Хліб, все є. Деякі водії бояться їхати в місто, за мостом їх зустрічаємо. Перевантажуємо продукти й самі веземо. Якщо фронт ще ближче підійде, зачиню магазинчик і втечу. Заберу собак, котів, за якими тут доглядаю, з ру**ею я точно не буду. А поки що можу, поки буду&raq
5 У місті працюють аптеки, маленькі продуктові магазинчики, декілька маленьких кавʼярень, книжковий кіоск і трохи дивно було зустріти, що працює магазинчик Apple-техніки, хоча зараз, можливо, й зачинився вже
6 Місто потрохи оживає, з'являються люди, які на «кравчучках», велосипедах чи в руках везуть й несуть воду, продуктові набори. Неподалік працює стихійний ринок, звичайний ранок звичайного провінційного містечка, яких безліч в Україні, лише близькі звуки вибухів говорять про зворотне
7 Зʼявляються люди, які вигулюють собак. Тварини, здається, вже звикли до тла вибухів і не лякаються. Який рік працюєш на війні, але постійно дивуєшся поєднанню цих двох різних моментів, війни, смерті і надії на життя. Дехто звик, каже, до війни, мозок адаптувався до постійного стресу, і це, мабуть найстрашніше
8 «Живемо, надіємось. У мене пенсія 2700 гривень. От куди я поїду? А мої стіни мене гріють, це моя домівка», – говорить літня пані Валентина Василівна і йде по своїх справах повз зруйновані будинки
9 Заходимо ще в одну крамничку, яка працює. «Ще працюємо», – каже продавчиня. Вона живе у Покровську. Її рідне село зараз – в сірій зоні, вона вже туди не може поїхати забрати речі. З дня на день вона поїде до доньки в Дніпропетровську область
10 Залізничний вокзал Покровська, порожні перони, лише безхатько намагається зігрітися у спальнику і як-не-як поспати
11 У різних районах ще є електроенергія і газ. Опалення централізоване відсутнє і люди обігріваються в багатоквартирних будинках обігрівачами чи газовими конфорками. Що люди будуть робити, коли зникнуть ці блага цивілізації, вони намагаються не думати
12 Російська армія постійно обстрілює місто і ремонтним бригадам, кажуть вони, все тяжче повертати електроенергію і газ в місто. Коли я писав текст до цих фото, в АТ «Донецькоблгаз» повідомили, що в Покровську з 12 грудня призупиняється розподіл природного газу через загострення безпекової ситуації й неможливість усувати наслідки обстрілів. «Впродовж останніх місяців фахівці АТ «Донецькоблгаз», незважаючи на обстріли, робили все можливе, щоб жителі Покровська отримували природний газ та могли користуватися його благами. Нині через значні пошкодження газопроводів та постійні ворожі атаки ліквідація наслідків бойових дій на системі газорозподілу та відновлення газопостачання абонентам неможливі», – повідомляють в облгазі
13 Порожні вулиці Покровська. Зустрічаємо пана Василя, йому 81 рік. «Поки що є електроенергія, вмикаємо обігрівачі, є 11 градусів. Це що, тепло? Це ще морозів не було. А якщо будуть морози, то вся система у підвалах перемерзне. Ні води, ні тепла. У мене знайомі поїхали до Дніпропетровської області. Мучаться бідні скрізь. Нікому непотрібний народ. Йде боротьба за територію, а не за людей. Мені 81 рік. І я так думаю, якщо наведуть порядок (росіяни), приведуть, ось це тепло, газ і таке інше, мабуть, багатьом буде, – я сильно відвертий, – але, напевно, багатьом буде один хрін. Аби прожити»
14 Парк Ювілейний, дитячий парк розваг, тут артканонаду чути ще ближче. За повідомленням Покровської ВЦА, у місті зараз залишилося близько 11,5 тисячі жителів, із них – 27 дітей. Нещодавно під час обстрілу одного з районів міста поранення отримав 3-місячний хлопчик
15 Чоловік везе на тачці дрова для опалення взимку. За ним дорога, яка веде на село Шевченко, за яке зараз йдуть бої. Звідси до лінії фронту менше ніж 5 км. Дехто з цивільних у розмові з нами розповідає про знайомих, які повертаються у Покровськ, причини різні: закінчились кошти на оренду житла, не знайшли роботу, не змогли звикнути до місця. Багато хто говорить, що держава не допомагає, а вся допомога – це виплата при офіційній евакуації – близько 11 тисяч гривень, якщо люди виїжджають самі, вони не можуть розраховувати навіть на ці кошти
16 У цьому районі міста розставили так звані «зуби дракона», зустрічаємо кота і насипаємо йому сухого корму. У місті ще відносно багато людей і безпритульних котів й собак люди підгодовують
17 Мікрорайон «Шахтарський», в якому ми прожили 1,5 року під час відрядження на схід. Ринок зачинений, але біля нього працює невеликий стихійний ринок, де можна купити свіже мʼясо, якісь овочі та інші продукти, працюють маленькі крамнички, можна навіть випити кави, якісь звичайні дрібнички в таких місцях дуже цінуєш
18 Мікрорайон «Шахтарський» виглядає порожнім, бачимо тільки поодиноких літніх людей. Ближче до комендантської години люди потрохи зникають з вулиць міста, артканонада стає ще гучнішою
19 Однією з найбільших проблем в місті є водопостачання. Ще в серпні 2022 року, кажуть місцеві, російські військові розбили водонасосні станції за містом, з того часу в місті завжди були проблеми з водопостачанням. З наближенням фронту ця проблема для цивільних стала, мабуть, однією із головних
20 Зараз по місту збудовані свердловини, воду привозять цистернами як місцева ВЦА, так і міжнародні організації. Ми йдемо до місця, звідки їдуть і йдуть люди з пластиковими пляшками з водою. Це одне з місць, де можна набрати воду. Хоч і працює воно лише з 11-ї до 15-ї, але сьогодні вода закінчується раніше, і люди, які прийшли, повертаються з порожніми пляшками…
21 Тут зустрічаємо шахтаря Антона, який у свій вихідний приїхав набрати води. Він вивіз родину, а сам залишився у місті на ще працюючій шахті. «Гадаю, всі думають про те, щоб виїхати. Не думають, мабуть, щоб виїхати, тільки ті, хто чекає (на Росію). Зробили інкубатор із цієї Росії, кількістю тут давлять, головне, щоб наших менше загинуло. Я надіюсь, їх відженуть, і жити тут далі»
22 Приватний сектор Покровська. Декілька днів тому сюди прилетіли КАБи (керовані авіаційні бомби). Хоч пожежу на зруйнованому приватному будинку й загасили, але через кілька днів з уламків знову йде дим
23 Страх і надія, кажуть місцеві, за декілька кілометрів від фронту
24 Ситуація на підступах до міста критична, до передмістя Покровська залишилось декілька полів і одна посадка, менше ніж 3 км до вуличних боїв (скрін Deep State). Лінію оборони міста почали активно будувати лише у вересні, коли російські війська підійшли до міста на відстані 7-8 км
25 На місто спускаються грудневі вечірні сутінки. Де-не-де у забитих фанерою вікнах можна розгледіти світло. І ти не знаєш, чи світла просто немає, а чи люди покинули свою домівку. З важким серцем залишаємо Покровськ. Упевненості, що за декілька тижнів не прийдеться знімати вуличні бої в місті, немає. Лише згадуються слова Світлани Ярославівни з крамнички, які вона сказала нам на прощання: «Надія на Бога і ЗСУ, оце в мене і вся надія». Керівництво РФ заперечує, що її армія під час великої війни завдає цілеспрямованих ударів по цивільній інфраструктурі міст і сіл України, убиваючи цивільне населення і руйнуючи лікарні, школи, дитсадки, об’єкти енергетики та водозабезпечення. Влада України і міжнародні організації кваліфікують ці удари як воєнні злочини РФ
