Михайло Орловський родом з Львівської області, згодом переїхав у Коломию. Разом з дружиною та дітьми він уже понад два роки активно волонтерить у Народному домі. Разом вони плели кікімори, формували посилки, невтомно допомагаючи українським захисникам всіма можливими способами.
Інформатор ділиться історією пана Михайла.
З чого почалася ваша волонтерська діяльність?
Мій волонтерський шлях розпочався 3 березня 2022 року. Війна застала мене за кордоном, у Бельгії. 1 березня я повернувся в Україну, а вже 3 березня був у Народному домі, й до сьогодні я тут.
Як організована робота ГО “Нескорена Нація”?
У нашому волонтерському центрі є шість цехів. Кожен з них має свою назву та виконує певні завдання.
Мурашки – приймають, грузять, відправляють, сортують і надають допомогу військовим та вимушеним переселенцям. Павучки – плетуть основу для маскувальних сіток. Шовкопряди – плетуть маскувальні сітки і готують тканину для цього. Бджовеліни – шиють амуніцію для військових. Тютюнарка – цех, де роблять цигарки. Файна кухня – готує енергетичні батончики, а також пакують горіхи та різні сухофрукти для перекусів військовим.Чим саме ви займаєтеся у волонтерському центрі?
Спочатку я займався завантаженням машин, адже люди щедро й активно надавали допомогу. Згодом я брав участь у плетінні сіток, працював у швейному цеху, де нарізав матеріали для карематів, наколінників та кікімор, які потім зшивали дівчата. Також я крутив цигарки для наших захисників. Зараз я завантажую та розвантажую машини, сортую речі та допомагаю майже у всіх цехах, окрім кухні. Звісно, на початку було складно освоювати нові навички, адже різниця між досвідченими й недосвідченими волонтерами суттєва. Немає нічого надто складного чи надто легкого – все пізнається в роботі.
З якими труднощами ви зіткнулися у своїй роботі волонтера?
Зі мною зв’язалися знайомі волонтери з Львівщини та повідомили про купівлю великої кількості автомобілів. Їм потрібен був водій, щоб доставити авто на передову. Під час поїздки я натрапив на автомобіль з правим кермом, яким ніколи раніше не керував. Спочатку я трохи розгубився, адже все було незвично. Але через кілька годин їзди я вже вільно керував цим авто. Це був цікавий досвід, який навчив мене, що кожна людина здатна швидко навчатися, якщо є мотивація.
Що вам найбільше запам’яталося за весь час вашої волонтерської діяльності?
У пам’яті чітко закарбувався образ, як на початку війни всі люди об’єдналися. Пам’ятаю, йду по місту – людей майже немає, а заходиш у волонтерський центр – всі там. Таке враження, що на Різдво ти потрапив на базар, і всі люди там. Так само й тут, пройти вільно неможливо було – “вибачте”, “перепрошую”, боком, боком. І тоді я розумів, що наш народ неможливо перемогти. Але з часом люди почали забувати про нашу спільну проблему, що потрібно допомагати. Багато волонтерів, на жаль, вимушені були покинути свою діяльність, що відбулося не лише в нашому волонтерському центрі, а й по всій Україні.
Звідки ви знаходите мотивацію продовжувати волонтерити?
Моя мотивація – це наші захисники на передовій. А їхня мотивація – це надійний тил за спинами. Я впевнений, що їм набагато важче, ніж нам. Я вважаю, що краще прийти допомогти годину, дві, хто скільки може. Це значно допоможе хлопцям на передовій і наблизить перемогу.
На жаль, зараз я не бачу нових людей у волонтерському центрі.
Залишилися те коло людей, яке було від початку, і це засмучує. На початку війни було багато вимушених переселенців і багато з них поїхали додому.
Розкажіть про вашу волонтерську спільноту. Які її цінності та принципи? Що вас надихає бути частиною цієї спільноти?
Волонтерський центр став для мене другою родиною. Ми багато спілкуємося, підтримуємо один одного, а свята святкуємо разом за одним великим столом. Я вірю, що після перемоги ми й надалі будемо збиратися всі разом, адже нас об’єднало багато спільного. Я не волонтерив до початку повномасштабного вторгнення. Але війна змусила мене діяти. Я хочу допомагати людям, щоб потім не було соромно дивитися в очі своїм внукам і відповідати на їхні питання, що я робив під час війни. Моя мета – допомогти людям, а не отримати щось натомість. Я просто хочу, щоб люди були згуртовані та робили все можливе для нашої перемоги.
На вашу думку, чи має тема волонтерства частіше висвітлюватися у медіа? Чому?
Якби медіа частіше висвітлювали волонтерську діяльність, це б стимулювало більшу зацікавленість людей у волонтерстві. Я вважаю, чим більше про це говорять, тим більше людей замислюються над цим. Об’єднавшись, ми можемо запобігти подібним трагедіям у нашій країні. Деякі люди вважають, що волонтерство – це особистий вибір, але я з цим не згоден. Коли біда приходить у нашу країну, це стосується всіх. Волонтерство – це не просто добрий вчинок, це важливий внесок у майбутнє нашої країни.
Автор статті – Грабна Тетяна
Фото: архів Михайла Орловського
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – пишіть нам на пошту [email protected]
