Південнокорейська письменниця Хан Канг. Фото: Roberto Ricciuti/Getty Images
Шанси тих, чиї твори перекладені шведською, більші
Як працює Нобелівський комітет? За яким принципом обирають лауреатів?
Це можна пробувати пояснювати заднім числом. Так легше. В Рушді я не вірив, попри те, що в букмекерів він був у трійці лідерів поряд з китайською письменницею та австралійцем. Навіть попри замах на Рушді і всю цю драматичну ситуацію, вони скоріше заокруглюють, ніж нариваються. Ще наприкінці першої половини ХХ століття напередодні Другої світової війни вже було зрозуміло, Нобелівська премія – ключова. Тобто вони напрацювали цей символічний капітал і стали премією номер один. Культура влаштована ієрархічним чином, і завжди хочеться мати головного письменника, прозаїка, поета і премію світового масштабу. Нобель це завдання виконав і дотягнувся до цього. Як воно там все влаштовано хтозна. Колись це буде велика сенсаційна книжка, якщо хтось вирішить про це написати зсередини. Тому що зовні про це писати – це вангувати в нікуди. Є дуже маленьке коло людей, які сидять і роками не змінюються. Вочевидь це люди ще й старшого віку, які можливо поганенько знають англійську і знають шведську. Відтак шанси в тих, чиї твори перекладені шведською, більші. А шведською не так то й поспішають перекладати. Вони мають певний офіційний цикл цієї премії. Спершу формується довгий список з усіх охочих, потім визначається короткий список з якого восени обирають переможця. Це все що можна сказати про механізм більш-менш об’єктивно. Тобто це дуже закрита структура. І скандали догола Нобелівської премії були спричинені ще й тим, що пішов витік інформації. В однієї з членкинь журі комітету чоловік зливав інформацію букмекерам. Це жах жахливий для функціонерів цієї премії. Важлива частина цього капіталу в тому, що ця премія закрита і є момент таємничості. Вони намагалися перезапуститися, але нічого фундаментально після цих скандалі не змінилося.
Ті хто каже, що Нобель тепер розкутіший і вільніший – це все-таки видавання бажаного за дійсне. У випадку з цьогорічною лауреаткою дійсно впадає в очі, що вона молода. Їй лише 54 роки. Навіть Ольга Токарчук, будучи в нетиповому віці для Нобелівського комітету, отримувала премію в 56 років, а кореянці 54. Молодших лауреатів на момент нагородження було в межах п’яти. Але сказати, що Нобелівська премія тепер інша і вона помічає молодих, не можна. Все-таки Нобелівська премія працює уже з доробками. Зі ста з гаком лауреатів лише в 10 випадках вказано за що саме дали, тобто за яку конкретну книжку. Гемінгвей "Старий і море", Шолохов "Тихий Дон", Томас Манн "Будденброки", а загалом дають за все. А щоб було за все, його треба написати. А щоб усе написати, потрібні роки. Тому є мотивування віку. Оскільки оцінюється доробок, то звісно комітет має консервативну складову.
Євгеній Стасіневич. Фото: Фейсбук
"Хан Канг, як на мене, поки що не напрацювала на Нобелівську премію"
Нобелівському комітету часто закидали необ’єктивність через гендерну складову, оскільки чоловіків нагороджують частіше. Крім того, звинувачення лунали з огляду на європоцентричність комітету. Відтак чи не скидається на те, що Хан Канг – це прекрасна кандидатка і письменниця, яка могла би могла би заперечити ці тези і можливо підтримати репутацію Нобелівської премії?
Оскільки премія найпомітніша, то до неї прилипає багато різних закидів і скандалів. Випадок із витоком даних – це справжній скандал, який перетрусив комітет і змінив його склад вперше за багато років. Але вже в ХХІ столітті з 2010-их років видно, що вони намагаються йти через раз щодо гендерного питання. І зараз більша ймовірність того, що поспіль йтиме дві жінки, ніж два чоловіки. Це вже здобуте так зване гендерне квотування. Хоча ніхто ніколи цього не артикулював. Вони взагалі мало про що говорять, окрім імені лауреата та за що дали премію. Щодо європоцентричності, то в першій половині ХХ століття це скоріше була скандинавоцентричність. Коли вони подолали скандинавоцентричність, вони змогли масштабуватися до премії номер один. Якщо подивитися на десяті, двадцяті, тридцяті роки, там купа імен, про які ми нічого не знаємо. Це або норвежці, або данці, яких ніколи тут не перекладали. Так, це була премія західного світу, але десь з 80--х років вони пробували бути активно мультикультурними, починаючи з Маркеса, якого вже неможливо було не помічати. Тобто вони почали відкривати очі на світ. І в ХХІ столітті це триває. Хоча аж 12 років тому переможцем був китаєць. Тобто цьому регіону дістається значно менше.
Щодо Канг, то вона ідеальна в тому сенсі, що не викличе скандалу, що не буде великого обурення після цього імені. Тобто, вони знову знайшли фігуру, якою добре затулитися. У них є така майстерність, коли від них чекають чогось провального, вони віднаходять фігуру, яка врешті влаштовує. Я читав дві з половиною книги: "Вегетаріанка", "Людські вчинки" і "Білу книгу" гортав. Але я так розумію, що комітет не більше, ніж я, читав, адже перекладених романів англійською лише 5, а норвезькою взагалі 4. Тобто, вони обмежені в своїй лектурі. Цікаво, чи вони дісталися до її поезії та есеїв. Якщо зважати на попередню історію премій, Хан Канг, як на мене, поки що не напрацювала на Нобелівську премію. Навіть якщо порівнювати з Ольгою Токарчук, яка також людина нового покоління. (Польська письменниця Ольга Токарчук отримала Нобелівську премію з літератури за 2018 рік – ред.) З Ольгою такого враження немає, що вона не напрацювала ще на премію. Так само з Анні Ерно з її автофікшн. Там є якась культурна ваговитість. У випадку з Хан Канг я не бачу якоїсь неймовірної непересічності. І для мене це загадка. Чи вони почали помічати, що підросло зовсім інше покоління, яке інакше працює з культурою і видає іншу літературу. І це більш тоді об’єктивна штука. Вони підмічають динаміку культури, яка в певних своїх проявах легша, ніж попередня. Або ж вони вирішили виокремити цю фігуру, щоб показати, що вони не ретрогради і не динозаври і не бояться суперпопулярних східних романісток.
Канг пише про те, що в світі дуже багато різного зла і це велика прикрість
Чи можна вважати Нобелівську премію певним знаком якості книги?
Так, принаймні звернути увагу на таку книгу точно можна. В мене ця магія спрацьовує, але вона на мене недовго діє. Коли таке повноводдя і культурне перевиробництво, звісно хочеться, щоб тобі хтось підморгнув і показав, куди звернути увагу. Нобелівська премія – далеко не найгірший дороговказ. Хан Канг отримала премію за травму і крихкість ("За інтенсивну поетичну прозу, яка протистоїть історичним травмам і викриває крихкість людського життя"). І вона справді дуже багато пише про травму, хоча й не завжди історичну, і вона багато пише про людську крихкість і зло. Вона пише про те, що в світі дуже багато різного зла і це велика прикрість. І це витворює певну гостру елегійність її текстів, чим вона може вирізнятися. Але коли вона починає це писати, то я не можу сказати, що зі мною це якимось особливим чином працює. Але я знаю людей, які вчора щиро раділи, тому що вони люблять Канг.