Бєльці, Мідтьюлланн, Сеннер'юск: Артем Довбик пробирався ...
Це було літо 2015 року.
Артему Довбику ледве стукнуло 18, як його підхопив “Дніпро”.
Авжеж, не для старту — команда Мирона Маркевича була ще досить сильною для єврокубків. Інше питання — потенціал. Довбик тінейджером забив 7 голів у Другій лізі за “Черкаський Дніпро”, привернув увагу.
Аби не втрачати темпу, хлопець потребував оренди — і так опинився в бєльцькій “Зорі”.
Дивна траєкторія — задвірки, яких пошукати треба, але на те були причини, і найперша — такий собі Ренато Усатий.
Ви могли чути в новинах — проросійський політик у Молдові. Пішов на вибори в 2014-му, але не дійшов — поліція в шести регіонах країни накрила осередки зі зброєю, вибухівкою, крупними сумами готівки; все вказувало на підготовку до державного перевороту, і Усатий негайно втік до Росії.
В успішній країні на тому він би й закінчився, але у Молдові влада хиталася занадто сильно, і за півроку Ренато тріумфально повернувся — виграв місцеві вибори, став мером Бєльців.
Збудую стіну з Румунією, денонсую всі договори з ЄС, знищу корупцію — він ніс маячню 24/7. Ну, і аби подобатися люмпену ще більше, Усатий вклався у футбол — і тоді-то в “Зорю” і прийшов Довбик.
Не сам, звісно. Найперше з України запросили тренера Ігоря Рахаєва та директора Святослава Сироту — той довго працював з Селюком і знав ринок. Вже скоро в Бєльцях були Богдан Бойчук, Ігор Ощипко, Андрій Слінкін, Андрій Нестеров, Євген Пісоцький, Андрій Яковлєв, Олександр Єрмаченко — більш ніж серйозна діаспора.
Ренато Усатий і бєльцька "Зоря". Фото: sheriff-sport.com
Усі гуртом вони виграли Кубок Молдови-2016 — перший і досі єдиний трофей для “Зорі”.
От тільки Довбик при тому страждав — уявіть, його зареєстрували аж у березні! Три виходи на заміну в чемпіонаті і один в Кубку — це все, що отримав.
"Молодий хлопець, дуже хотів грати у футбол. Він розвивався з кожним тренуванням, з кожним тижнем, місяцем усе більше й більше. У нього було бажання, яке навіть перевищувало його можливості", - згадує Рахаєв.
“Кремезний був – майже, як зараз. Йому тоді було важко серед дорослих. Хоч це і Молдова, але дорослі все трохи швидше роблять і жорсткіше, скажімо так. Він не дуже впевнено почував себе. Це і зрозуміло, тому що він приїхав з юнацької команди, а тут – серед мужиків”, - говорить Сирота.
Українці "Зорі" з Кубком Молдови. Фото - afm-football.com.ua
“Він був трохи лінивий, але талановитий. Тренувався з нами недовго, півсезону, дуже мало грав. Я не чув про нього до голу Швеції і дуже радий його успіху», - каже екскапітан “Зорі” Алєксандр Оніке.
А збоку знаєте, як це виглядає? Вони в Бєльцях Артема взагалі не запам'ятали і тепер вигадують на ходу.
Воно й не дивно — в сезоні-2015/16 через “Зорю” пройшло 38 футболістів. Не команда, а конвеєр — авжеж, недовговічний. Вже влітку 2016-го Усатий перестав платити, знизив зарплати місцевим; легіонери повтікали. Мета “клубу” була досягнута — він став мером.
Тим часом Сирота, що після Молдови встиг поскандалити в Грузії, “Прикарпатті” і навіть повоювати на Донбасі, каже:
“Вважаю, що для Артема це був хороший досвід – перший закордонний клуб. Як казали в мене в молодості: «Не відразу ж і в США». Треба спочатку найближче закордоння подивитися”.
Чи це дійсно так? Звісно, що ні.
“Мідтьюлланн”: Найстрашніша травма і несподіваний товаришКоли Артем повернувся з Молдови до “Дніпра”, той вже розвалювався.
Що робити? Агенти шукали тепле місце в Європі, а він, тим часом, підтримував форму в клубі, який точно знав, чим все закінчиться. “Борги віддають лише слабаки” - ви ж не забули автора цитати, поки він гостює в діда Лук'яна?
Тим часом Довбик у сезоні-2016/17 забив 6 голів в УПЛ; далі — 12 голів за півроку в Другій лізі, а в січні 2018-го попри розмови про “Селтік” опинився у данському “Мідтьюлланні”.
Авжеж, в тому була логіка. По-перше, “Вовки” грали добре, боролися за чемпіонство.
По-друге, у першій половині сезону-2017/18 за них забив 10 голів в 19 матчах дуже схожий на Довбика гігант-лівша Александр Серлот, після чого його за 16 млн придбав “Крістал Пелас”.
“У них було багато спільного — сила, швидкість, ліва нога, величезний фізичний потенціал. Це те, що ми хочемо бачити у новачків, коли їх підписуємо. Але Довбик — трохи інша історія. Він не знав мови і міг спілкуватися лише зі своїм земляком Святченком”, - каже тодішній асистент тренера в “Мідтьюлланні” Крістіан Бах Бак.
Хто цей Святченко? Син харківського художника, що емігрував у 1990 році. Зробив кар'єру центрбека, грав навіть за збірну Данії, але й України не цурається. Після російського вторгнення організував благодійний аукціон для постраждалих, а недавно зізнавався, що на Євро вболіватиме за обидві країни — де народився і де виріс.
З кумедного — Довбик запевняв, що спілкувався в Данії на English, але Ерік “спалив контору”.
“Артем не говорив ні слова англійською, тому я був йому як старший брат. Допомагав з побутом, і у нас були дуже хороші стосунки, я підтримував його, як міг”.
Весною 2018-го Святченко був лідером “Мідтьюлланна”, який сенсаційно виграв чемпіонат.
Тим часом Довбик лише двічі вийшов у старті, але при тому забив, можливо, найважливіший гол команди в сезоні — переможний у ворота “Копенгагена” (3:2).
Зараз складно сказати, чи міг він від нього відштовхнутися? Далі-бо була відпустка, а за нею — травма хрестоподібних зв'язок вже в 2-му турі нового чемпіонату. Катастрофічний нефарт.
Transfermarkt показує 231 день без футболу — грубо кажучи, він повернувся у вже іншу команду; без Дуелунда, що пішов у “Динамо”, і з Онуачу, що після 17 голів у сезоні мав купу пропозицій з більших ліг. І що було робити?
“Артем заслуговує на більше ігрового часу. Він наполегливо працює на тренуваннях і добре відновився після тривалої травми. Тепер усі сторони з нетерпінням чекають, коли він у “Сеннер'юску” набере форму, граючи регулярно”, - говорив спортдир “Мідтьюлланна” Свенд Граверсен влітку 2019-го.
Чи це була правда? Ні, абсолютно ні.
“Сеннер'юск”: Стало тільки гіршеВ південну Ютландію Довбик їхав, маючи за спиною 450 хвилин і 1 гол за півтора роки в Суперлізі.
Мови не вивчив, адаптацію не завершив і, до всього, не до кінця відновився після травми, що було критично важливо, бо його стиль у ті роки був ще більш фізичним, ніж зараз.
“Наш тренер постійно повторював, що я один з найшвидших нападників у Данії. На тестах в “Мідтьюлланні” мені сказали, що я побив рекорд якогось африканця на дистанції в 30 метрів”.
Також у силовий футбол грав і “Сеннер'юск, і до всього там був немолодий, зіграний кістяк, де центрфорварда грали “биті життям” Андерс Якобсен або Март Лідер.
Це зараз Довбик і не помітив би таких конкурентів, але після стількох місяців без голів і на милицях — де знайти впевненість? Тренер в нього не повірив. Артем бігав за резерв, забивав там. В головній же команді 18 разів вийшов на заміну і лише раз — в основі, провівши при тому 2 м'ячі. Типові, якісні голи центрального нападника.
До всього Артем ще тричі зіграв в Кубку Данії, який “Сеннер'юск” того сезону виграв вперше й востаннє в своїй історії.
Це якась аномалія — як він притягував трофеї у маленькі клуби.
Ну, але медалі — то одне, а грати охота, тож по завершенні сезону попросився Артем додому, в Україну.
“Коли я був молодшим, я не дуже знав, як спілкуватися з одноклубниками, але сьогодні я розумію, наскільки це важливо і як це може допомогти. Я став більш відкритим як особистість і приймаю поради від інших”, - Довбик зробив зі своєї одісеї правильні висновки, і в подальшому Іспанську підтягнув лише за сезон.
Тим часом данці, дивлячись на виступи українця в “Жироні”, і потирають руки, і протирають очі.
Руки — бо у “Мідтьюлланна” досі залишається частка від перепродажу українця. Враховуючи інтерес “Атлетіко”, клуб надіється на 10-15 млн.
Ну, а очі — бо між Довбиком-2020 і Довбиком-2024 ціла прірва. Бах Бак, якого підвищили до спортдира “Вовків”, лише знизує плечима:
“Коли дивишся на нього зараз і бачиш його майстерність, то здається — ми повинні були дати йому 10 виходів у старті на самому початку. Але недостатнє тактичне розуміння, незнання мови й культури означали, що він не міг їх отримати. Хоча так, в ретроспективі, можливо, нам варто було ризикнути”.
Зараз у “Мідтьюлланні” вони показують на табло голи Серлота й Довбика, дуже ними пишаються.
Нещодавно на данському TV2 Sport ціла програма була присвячена українцю, де ексфутболіст Петер Граулунд довго розхвалював Артема і підсумував:
“Лишається хіба схилити голови й визнати, що українець, який в нас виглядав безнадійно, зараз забиває в Іспанії легко, ніби розважається”.
Чи це камінь в город місцевих тренерів? Авжеж, і доволі такий нічогенький.
