День студента у "Чернігівському колегіумі"

Відомо, що 17 листопада всі студенти святкують свій день. Саме тому наш кореспондент побував в одному з найдавніших (найстаріших) вищих навчальних закладів міста – в Національному університеті «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка, щоб поговорити про це свято і студентські роки.

Напередодні свята повітряних тривог було не багато і тривали вони не довго, але на жаль, в стінках закладу відчувається нестача звичних звуків пришвидшених кроків першокурсників, сміху і веселого гоміну завжди веселих студентів других і третіх років навчання, спокійних і впевнених поглядів випускників останніх курсів. Та як би там не було, університет продовжує своє життя ірозвивається. Які б виклики долі не ставили зовнішні обставини за останні декілька років, але тут відчувається життя.

Коридорами установи кудись поспішає всміхнена молодь. І це не дивно, бо саме зараз всі готуються до концертної програми, нагородження кращих або видатних студентів і просто до вихідних. А сьогодні свою подорож ми почнемо з ректорату.

Отже, Олег Шеремет, ректор університету.

– День студента. Для вас, що це?

– Зараз, як для керівника вищого навчального закладу, це вже професійне свято, я вважаю. Оскільки сам у свій час був студентом. І відчуття студентського життя, студентського самоврядування, спілкування між собою, ці всі ініціативи… Цікаве життя, воно пов'язане з молодістю, пов'язане з хорошими спогадами, такими приємними… Про життя в гуртожитку, підготовка до практичних семінарських занять, навіть ту саму свою бібліотеку, читалку, як ми називали її. Життя вирувало весь час. Я ніколи, як кажуть, не сумував.

Ці ж позитивні емоції хочеться передати і студентам, коли їх вітаєш або говориш з ними. В них себе бачиш.

– Найяскравіша згадка про свої студентські роки?

– Студентське життя – воно насичене. Я вважаю, що от саме життя в гуртожитку такий колорит додавало! Цей дух колективізму, коли однією сковорідкою нажарили на великий колектив (сміється). Особливо цікаво, коли в понеділок, коли всі з'їжджалися з дому, хто що привозив, і потім, ну, таку невеличку вечоринку таку робили завжди, ну, це вже на старших курсах коли були. Атмосфера абсолютно така, що її треба відчути. Так, зі сторони, її не зрозумієш.

– Чи змінилося відношення до Дня студента за останні десять років?

– Ну, ви знаєте, на жаль, сьогодення вносить свої корективи. Я навіть на посаді ректора почав працювати, коли ще був ковід, фактично дистанційно працювали і діти, і викладачі, здобувачі вищої освіти, студентів зараз правильно так називати. І потім війна. І зараз ми працюємо в змішаному форматі, фактично – в онлайн режимі.

Лабораторні заняття і практичні заняття, де необхідна безпосередня присутність в аудиторіях, ми переводимо в офлайн режим. Але враховуючи безпекову ситуацію на сьогоднішній день студенти, на жаль, навчаються в онлайн режимі...

Ми в цьому році спробували, щоб перший курс навчався максимально. Хоча б два повноцінних місяці. Щоб хоча б обмінялися телефоном, щоб ми познайомилися, щоб розпочали своє життя студентське.

Але, на жаль, є об'єктивні обставини, вони носять свої корективи в спілкування студентів…

– Я знаю, що у вас майже два тижні здобувачі вищої освіти були залучені в різноманітні активності. Розкажіть про це.

– Так, ми стараємось певним чином якось об'єднувати студентів. Проводимо заходи, знову ж таки, враховуючи безпекову ситуацію. У нас є і два укриття найпростіші. Ми можемо розмістити до тисячі чоловік. Але, все ж таки, хвилюємося разом із батьками.

Відношення до свята можливо не змінилося. Але змінився формат його святкування. І які заходи ми б не проводили, ми все ж таки згадуємо в першу чергу наших захисників і захисниць, завдяки яким ми взагалі маємо можливість і навчатися, і певним чином повноцінно відчувати певний відпочинок.

Але ви самі побудете сьогодні у нас на святкуванні і відчуєте цю саму атмосферу. Вона все-таки певним чином пов'язана з трагічними речами. Серед наших студентів є і вже загиблі. Сьогодні ми згадували за наших молодих хлопців, які отримували фізичні травми, за ветеранів…

Це все в комплексі, воно не може не впливати на загальну атмосферу святкування. І тому ми, ще раз повторюю, ми в першу чергу дуже вдячні нашим воїнам, захисникам, які дають можливість нам взагалі навчатися і певним чином відчувати сам процес.

– Чого не вистачає сучасному студенту?

– Не вистачає нормальних безпосередніх комунікацій з іноземними студентами. Це і проблема виїзду за кордон – для хлопців фактично це не можливо робити, з дівчатами – це простіше. Особисті комунікації на семінарах, форумах. Тут вони втрачають в цьому плані. Але вони адаптуються. Соціальні мережі допомагають. Але мені здається, як би то банально не звучало, на першому курсі «поїхати на картоплю», після якої всі поверталися і знали хто чого вартий, визначені з друзями і своїм відношенням до колективу.

– Що б ви побажали своїм студентам?

– Мирного неба! Щоб вони могли себе спокійно реалізувати в своїй державі незалежній. Я не проти того, щоб хтось шукав там щастя десь по світу…. Але є таке прислів’я: «Де народився, там і згодився» – воно дуже важливе для розуміння молодої людини. І мені дуже гріє душу, що наші випускники, наші абітурієнти Чернігівщини, обирають Чернігівські ВУЗи. Вони мають тверде бажання жити в Україні і своє майбутнє пов’язують з Україною.

Наша наступна зупинка кабінет №103 – Григорій Джевага, доцент кафедри педагогіки, психології і методики технологічної освіти, заступник директора навчально-наукового інституту професійної освіти та технологій з питань молодіжної політики та іміджевої діяльності.

– Зараз ви педагог і навчаєте наших майбутніх "вчителів". Ви пам'ятаєте, як ви були студентом? Можете порівняти, що змінилося за це проміжок часу?

- У мене було три періоди студентства, і усі вони різні (посміхається). Перший, це безтурботне життя здобуття кваліфікації вчителя трудового навчання та фізики, одразу після школи. Тоді можна було виключно навчатися і ні про що не думати.

Другий – навчання у аспірантурі. У цей період треба було не тільки проводити наукове дослідження і писати кандидатську дисертацію, але й перейматися через виконання обов’язків викладача та піклуватися про молоду родину (якраз народилася донька).

Третій період припадає на здобуття кваліфікації вчителя інформатики. Тоді був пік пандемії: треба було налаштовувати дистанційне навчання зі студентами у себе в інституті і одночасно вчити новий матеріал. У цій ситуації було велике навантаження, як на роботі, так і у студентському житті. Проблема полягала у тому, що не можна було ніде дати собі слабини.

Порівнюючи студентів сьогодення, є такі, що приходять і кажуть: «Я не зробив нічого, бо я ж працюю! Я дуже втомлююсь». Це звучить з їх вуст як претензія, чого ви мене запитуєте про виконані завдання. А є ті, заради яких хочеться і самому дізнаватися щось нове, навіть в абсолютно нових галузях науки.

– Є те, що вам подобається в сучасних здобувачах вищої освіти? І що саме?

– Нажаль, зараз я бачу більше проблем моделі освіти, дистанційної освіти та умов побутового життя, що формує сучасну молодь, що за ними я не бачу позитиву. Правда не треба забувати, що молодість – це період оптимізму і життєвої активності. Про цей період будуть згадувати усі з позитивом, за будь-яких негативних умов»

– Як знайти свого студента? Відомо, що не всі студенти дійсно вмотивовані ходити на кожну "пару". То ж, яким чином ви формуєте у себе на потоці осередок активних студентів? Таких, для кого хочеться викладати, в кого є жага до знань і скільки їх?

– Особисто я намагаюся дати для вивчення найсучасніший матеріал, який орієнтує студента на працевлаштування. Другий фактор підтримання студентської активності – це практика і чим її більше, тим краще. Наприклад, студенти спеціальності – 015.39 Професійна освіти (цифрові технології) чим більше будуть розбирати і складати кастомні проєкти комп’ютерних систем своїми руками, паяти прототипи, реалізовувати свої власні стартапи, тим краще. Це спосіб формування свого портфоліо для майбутньої співбесіди з роботодавцем»

– Ви б зараз хотіли хоча б на тиждень, знову стати тим студентом, яким колись були?

– Тоді не було війни, тому – так.

– Які б поради ви дали своїм вихованцям?

– Знайти той вид діяльності, у якій почуваєте себе щасливою людиною.

Після цього самий час поставити питання головним винуватцям нашого матеріалу – студентам. І поки на сцені актової зали проходять святкові номери, ми можемо з ними поспілкуватися.

Вікторія, студентка 2го курсу, технологічний факультет

– Скажіть, вам, як студентці, чого не вистачає, що б цей день був максимально урочистим?

– Закінчення війни.

– Ким ви себе бачите по закінченню навчання?

– Я може бути або педагогом технологічних наук або дизайнером одягу.

– Щоб ви побажали наступному поколінню студентів?

– Мабуть… не пропускати заняття, бо це дуже важливо. І, в першу чергу, знаходити спільну мову з викладачами. І займатися студентським життям, бо це дуже цікаво. Тобто самоврядуванням, профкомом, профспілкою, бо це дуже великий плюс для студентів і дуже-дуже класно взагалі.

– Що б ви хотіли змінити на найкраще або поліпшити в самій структурі навчання?

– Ну, звичайно дистанційне навчання. Воно не дає повноцінно здобувати освіту. То я би хотіла, щоб, якщо нема повітряних тривог, була можливість хоч іноді на деякі практичні заняття виходити в університет, але під час війни, я навіть не знаю, що можна змінити…

Марія, студентка 4 курсу, студентка і голова студентської ради факультету дошкільної, початкової освіти і мистецтв

– Чим для вас є слово «студент»?

– Студент, по перше, це – здобувач освіти, який обирає сам собі шлях. Це не як школяр, який «просо треба іти в школу». А студент – він сам обирає свій шлях надалі, ким він хоче бути, ким він хоче працювати і ким він хочу бути у житті.

– Ким ви себе бачите по закінченню ВНЗ?

– На даний час я вже власниця репетиторської школи. Тому так себе і бачу – вчителем, репетитором, «Волонтером. Зараз більше уваги зосереджено на «зборах» на військову техніку, машини, дрони і на допомогу дітям.

– Що на вашу думку можна поліпшити в системі освіти, студентського життя в цілому?

– Можливо це, по перше, більше практики. Тільки не практики, коли ти приходиш в заклад освіти, і тобі потрібно просто зробити те, що у тебе прописано, а от саме практики, яка є покликом душі. І обирати самим, що ми хочемо робити. І, можливо, більше волонтерства на даний час. А так я думаю все добре. В принципі студенти самі прокладуть собі шлях.

– Що б ви побажали тим, хто буде після вас?

– Чути себе, відчувати «чи твоє чи не твоє» і не слухати нікого, а просто перти. І робити те, що хочеться. Не хочеться вчити, можливо, якийсь предмет – треба зрозуміти плюси і мінуси, все зважити. Якщо то твоє – підеш, вчи далі. Якщо не твоє – не вчи. Щось інше вивчи. І далі також іди за своєю ціллю.

Яна, студентка 3 курсу, голова факультету фізичного виховання , спеціальність фізична культура та спорт

– Що для вас є днем студента?

– День студента – це про любов до свого навчання, до своєї професії. Це свято, яке відбувається тільки для нас.

– Ким ви себе бачите по закінченню навчання?

– Я хочу вступити до магістратури по цій же спеціальності. Я бачу себе вчителем, начати дітей. Далі продовжувати справу викладачів. В майбутньому я би хотіла стати викладачем в університеті.

– Як можна поліпшити нашу систему освіти з середини?

– Побільше молодих викладачів. Зараз ми вчимося на дистанційному навчанні і бажано використовувати нові стратегії. Треба нові викладачі, які вчаться бути лояльними, креативними. Треба новий підхід. Бо зараз в нас є діти інші, ніж колись були. І тому хочеться щоб викладачі також підлаштовувались під дітей і навчали їх не тільки, як в радянські часи, а знаходити підхід до дітей, навчати чомусь новому, креативному. Щоб діти не боялися висловлюватись і показувати себе.

Назар, студент 3 курсу природничо-математичного факультету, голова факультету, спеціальність – біологія

– Хто для вас є «студент»?

– Студент – це та людина, яка може все і в одночас. Тобто це людина, яка може вчити пари, працювати, може себе творчо реалізовувати. Студень – це така стадія людини, яка може все і готова до всього. Тобто студень – це щось таке неймовірне!

– Ким ви себе бачите після закінчення навчання?

– Я б хотів все-таки присвятити своє життя науці, але саме навчанню дітей. Тобто стати якимось науковим керівником для того, щоб нести знання, нести вміння для дітей щоб вони в подальшому розвивали нашу країну.

– Що можна покращити в нашій системі навчання і освіти в цілому, ваше бачення, як студента, з середини.

– Хотілося б доповнити матеріально-технічну базу в країні. Мати більше якихось показних моделей – ті ж гербарії, макети тварин.

Читачі, а ви згадали, як були студентом? І пропонуємо вашій увазі подивитися невеличкий фоторепортаж зі святкування Дня студента у Національному університеті «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка.

Текст і фото: Валентин Бобир